Зупинись! Зaмpи нa мить! I ти почуєш, як спiвають зорi. Apкадiй
 |
Прочитавши все, як думають i пишуть люди, Oцiнити вiрш цей, набагато легше буде. |
 |
|
* * * Цитьте, вітри! Цитьте, буйні! В лузі не гудіте! Моє горе лягло спати, Так не побудіте. Ох, заснуло воно в серці, Як в норі гадюка; Наче легше мені стало, Наче менше мука. Цитьте, вітри! Цитьте буйні! Горя не будіте! Дайте мені, молодому, Хоч на час спочити! Бо те горе нескінченне, Боже, надоїло; Чую, серденько від його В крові закипіло. Що ж те горе колихало, Від чого заснуло? Мабудь, мила чорнобрива К серцю пригорнула? Сеї ласки я не знаю, В сьому не кохаюсь: Коли тяжко мені стане, К дубу пригортаюсь! Моє горе, моє люте Вздохи колихали; Сльози, пісні жалісливі Його присипляли. Уморили моє горе Не жарти дівочі: Ох, вибили його з сили Безсоннії ночі. Цитьте ж, вітри, не гудіте, Нехай йому спиться! Мука мені, як проснеться: Душа розболиться! Ой, загули буйні вітри, Похилились лози: Чую, горе моє встало: Ой, де ж мої сльози? (Михайло Петренко) |
 |
|
|
Kaunas, Lietuva