Зупинись! Зaмpи нa мить! I ти почуєш, як спiвають зорi. Apкадiй
 |
Дивлюсь на небо - бачу зорi. Вони живi, як рибa в морi. А люди всi живуть на сушi... I теж зiрками бути мусять. |
 |
|
Гуляють вiтри (Дух i душа) Мрiя там, де вас немає, Де гуляють вiтри в полi. Де душа вi снi лiтає, - Десь пiд Сонцем, десь на морi. Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним. Розпахнути хтiв вiн душу, Серце iз грудей дiстати. Тiльки страх у серцi, дусить,- Мрiю все боявсь злякати. Любив квiти до нестями, Навiть тi, що квiтли в полi, I дарував своїй коханiй, - Сохли квiти у неволi… Життя ішло, минуло той перон. Гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним. Не спав, не їв, не пив - любив. Його хватило на пiвроку, А щоб вогонь любовi тлiв, Сусiд прийшов надопомогу. Як вмiв, почав писати, Щоб ти i кожен зрозумiв: Що добре друзiв мати, Таких, яких ти захотiв. Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним. Дiти, мої дiти! Що менi робити з вами? Ви, як живi квiти, - Кинуть вас не маю права. Стелиться туман поволi, - Все долами, димом тлiє, Заповняє бiлий колiр Всi низини, смуток сiє. Аркадiй Iльчук 30 12 2008 р. |
 |
|
|
Kaunas, Lietuva